Сценарій вечора-пам'яті жертв голодомору - Сценарії - Каталог файлів

Оформлення зали: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами, три свічки, шматок черствого хліба, кетяг червоної калини. Звучить реквієм В. Моцарта Ведуча Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках, пам'яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячується… Ведуча Літа 7441 від створення світу, літа 33 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні сущі, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених у лонах матерів. Тож перегорнімо сторінки народної пам'яті. Ведуча Страшний 1933 рік... У Москві - парад, веселі обличчя. Холодна посмішка "вождя усіх народів" з трибуни мавзолею Леніна. Люди, сповнені ентузіазму, несуть гігантські портрети "вождя", танцюють, виконують гімнастичні вправи, захлинається бадьора музика маршів, а в цей час на Україні - голод. Кордони республіки закриті військами. Відіслано понад 100 тисяч комуністів для збирання зерна. Воно буквально вимітається із кожної хати. Ним вщерть заповнені всі засіки. Воно за безцінь продається на ринках Європи. Голодомор Давно було, в роки ще ті, тридцяті, Коли багато з нас, ще просто не жили. Про ті часи вже є слова крилаті. Не пощастило тим, хто там тоді були. Біда спіткала рідну Україну, Хоча в біді завжди вона була. Її вбивали, як нагуляну дитину Вона ж пручалася тільки, як могла. Її топтали, різали, душили. Тримали, як непотріб. Як ніщо. Замість життів по виросли могили. Питається навіщо? От за що? Здригалася земля, тряслися води. Усе що мало серце, все тряслось. Чи терпів хтось таке з інших народів? О, Україні не мало довелось. Найгірше те, що все лиш почалось. Ведуча 79 років тому нам хотіли винести вирок смерті. Ведуча 79 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом. Ведуча 79 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого. Ведуча У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. Запалимо Свічку Пам’яті. Полум’я скорботи На підвіконні палахтить Скорботи полум’я священне – То свічка пам’яті горить За всіх безвинно убієнних. Мій розум навіть не збагне Страшної люті сталінізму, Що катував своїх людей, Це ще жахливіше фашизму! Моя бабуся, сирота, Мені колись розповідала, Як батька з матір’ю вона В свої шість років поховала: „Забрали з хати геть усе, Зернину кожну вигрібали… І на морозі крижанім Водою неньку обливали. Вона зізнатись не могла, Де порятунок заховала – Торбинку з житом і вівсом Для діток в землю закопала. Щоб доньки вижити змогли У рік страшний голодомору, Щоб рід нащадкам зберегли, Щоб підвелись з колін угору. І батька Голод переміг … Зелених зерен дочекався, Він їсти їх заборонив, А сам не витримав, зірвався. Він був щасливий у ту мить, Коли жував зерно зубами… Але кишечник так болить – Він розривається шматками. Останні ласощі свої Сльозами рясно поливає, І на очах своїх дітей У страшних муках помирає.” Та залишилося дитя – Дівча сиріткою назвали, Мою бабусю все життя Повсюди кривдили й штурхали. Немає рідного села, Немає жодної хатини, Тепер там зорані поля, Що кормлять Голоду могили. Моя бабуся вже пішла За обрій сонце зустрічати, Вона інакше не могла Свою матусю обійняти. Прошу, у серці запаліть Скорботи полум’я священне Та скрізь століття пронесіть Сльозу безвинно убієнних! Ведуча Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів. Ведуча Не нагодує Мати-Україна, Не приголубить діточок своїх... Яка ж бо перед Богом в нас провина? Який ми сотворили гріх? Чи той, що в нас поруйнували храми? - Прийшли в наш край перевертні і хами Чинить страшну наругу над людьми. Ведуча За жінок, чоловіків, дітей, За малих, дорослих і старих, Не співала півча похоронна, Не лунали дзвони за впокій... Ні труни, ні хрестів, і ні тризни, Прямо в яму, навіки віків. Чорна сповідь моєї Вітчизни, І її затамований гнів. Ведуча На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Ведуча Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів». Ведуча Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі». Ведуча Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей». Ведуча Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні. Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна. «Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» - с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл.. «Я хочу жить, но не могу, умираю с голода. У нас настоящая голодовка. Пуд ржаной муки - 100 рублей, пуд картошки - 20 рублей, и то нигде не купить». - с. Крихаєво, Остерський р-н. Ведуча Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх у місто і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці. А Сталін у ці трагічні місяці небаченого в історії людства голодомору спромігся визнати публічно лише „харчові труднощі в ряді колгоспів”. 19 лютого 1933 року відбувся організований з’їзд колгоспників-ударників, де Сталін цинічно заявив: „В усякому разі, порівняно з тими труднощами, які пережили робітники років 10–15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою забавкою”. Ведуча Знаючи про те, що від голоду вимруть цілі села, Сталіним і його прибічниками було організовано переселення цілих родин з російського нечорнозем’я та віддалених областей у порожні села в Україні. Приїжджали в готові хати, на оброблені землі російські переселенці, які заповнювали цілі села і об’єднувалися в колгоспи. Таке явище особливо було характерне для північних і східних областей України: Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Кіровоградської, Херсонської областей. Ось звідки взялося „русскоязычное население”, яке тепер диктує нам свої умови. Ведуча Досліджуючи втрати від голодомору 1932–1933 років, було встановлено, що загинуло близько 12 млн і вивезено до Сибіру 3 млн українців. Повні демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду сягають від 15до 18 млн чоловік. Що ж забрали з собою в могили ті 12 мільйонів великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Провалля утворилося на місці 1933 року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких давно вже забрала голодна смерть і дітям цих ненароджених. А пішли ж найкращі несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ. Ведуча Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі. Ведуча Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні в 1932–1933 роках 1. Причини голодомору: а) вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії; б) колективізація; в) розкуркулювання; г) денаціоналізація; д) геноцид. 2. Наслідки голодомору: а) внаслідок повного виснаження організму від глоду вмерло 12 мільйонів чоловік; б) вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн осіб; в) щохвилини помирало 17 людей, а щодоби – 25 тисяч. 3. Відповідальність: а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін; б) керівники: Каганович, Молотов; в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський, Постишев. 4. Комісія вважає: а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації; б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні беззаперечно були злочином проти людства. Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте. Думайте. Ведуча В селі весна повзе на ліктях, Повзе по мертвих і живих, В долоні сонце ловлять діти, Що дзвінко капає із стріх. І п'ють опухлими вустами Оту живицю молоду. Їм жить і жить, та над полями Знов ворон каркає біду. Ведуча Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років. Ведуча О діти, діти, Ангели невинні! Чом ви так тяжко й страшно мовчите? Ви вже ніколи рідній Україні Своїх сердець і душ не віддасте. Ви не розцвівши згинули дочасно, Поклав у землю вас голодомор, Я ж бачу, як важкий достиглий колос, Схилився над голодними дітьми. Ведуча Роки, що віддаляють нас від українського голодомору, не вивітрили з нам'яті народної жаху пережитого. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда, коли голодна смерть забирала дітей і їхніх матерів. Ведуча Ми стверджуємо — із нами солідарний світ — що це була катастрофа планетарного масштабу. Правда про ті події стала набутком світової спільноти в роки незалежності України. Ряд країн визнали голодомор 1932-33 рр. геноцидом українського народу. Палата представників конгресу США визнала голодомор масовим убивством українців. Парламенти Канади, Австралії, Угорщини, Аргентини та інші (всього 29 країн) прийняли аналогічні рішення, а 10 держав визнали голодомор геноцидом. Серед них — Литва, Грузія, Естонія та інші. Ведуча Нарешті Верховна Рада України після довгих дискусій 28 листопада 2006 року визнала голодомор геноцидом українського народу. Ведуча Забути таке неможливо. Щоб не стерлася пам'ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні покоління того знання, яке характеризує націю українців. Ведуча Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки. Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі. Давайте пом’янемо хвилиною мовчання всіх, хто помер з голоду в ті страшні роки. (Пісня « Свіча»)