Маленький Тарасик в неволі зростав:

Були кріпаками і батько, і мати.

Тому він великим поетом і став,

Що горя з дитинства прийшлося зазнати.

Без мами лишився маленький Тарас:

Від горя й нужди світ покинула мама.

Дорослим вже був, та писав він не раз

Про те, як важка і страшна була рана.

Катруся - сестричка, як вміла й могла,

Матусю йому замінити хотіла.

Хоча так загралась була допізна,

Про хлопця згадала, як сонечко сіло.

І бідний Тарасик у ямці сидів

Із «квачиком» в роті, сестрички немає.

І плакати, й ждати не міг, а вона

З подружками бігає – так доглядає.

Не зміг без дружини прожити Григір

І мачуху в дім привів діткам на муку.

Сварлива і зла оця жінка була

І на чужих діток піднімала руку.

І так день за днем, рік за роком злітав.

Усе було: голод і злидні й неволя,

Але з кожним роком талант розцвітав,

І виріс Шевченко – Вкраїни це доля!